Актуальна судова практика за підсумками 2014 року

 

 

 

 

 

Наприкінці складного, але продуктивного року хочемо привітати Вас зі святами, що наступають. Дякуємо Вам за Вашу плідну працю та бажаємо стабільного розвитку у Новому 2015 році.

Пропонуємо Вашій увазі огляд найцікавіших для Вас, на нашу думку, рішень Верховного суду України прийнятих наприкінці року, що минає.

 

  1. Рішення ВСУ 3-40гс14 від 9 вересня 2014 року

Про визнання незаконними розпоряджень РДА, визнання недійсними договорів і державного акта на право власності на землю та повернення земельної ділянки з підстав порушення законів у природоохоронній сфері.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, передбачених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються у Постанові КМУ № 486. Відсутність землевпорядної документації не змінює правового режиму захисної смуги.

 

  1. Рішення ВСУ 3-46гс14 від 16 вересня 2014 року

Про визнання незаконним, скасування розпорядження та визнання недійсними договорів з підстав набуття права користування земельними ділянками у спосіб, не передбачений законодавством України. Сторони: юридичні особи та районний орган місцевого самоврядування.

Відповідно до Земельного кодексу (ст. 116, 124, 134), передача в оренду земельних ділянок юридичним особам, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 ст. 134 ЗК України. Водночас, частиною 1 ст. 134 ЗК передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об’єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на земельних торгах, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 134 ЗК України.

Недотримання зазначеної процедури є порушенням органом місцевого самоврядування чинного законодавства під час укладення  договору оренди землі.

 

  1. Рішення ВСУ 3-79гс14 від 9 вересня 2014 року та Постанова Вищого господарського суду України від 16 березня 2010 року у справі № 37/198-08

Про визнання укладеними договорів оренди землі. Сторони: Позивач – юридична особа, Відповідач – районний орган місцевого самоврядування, третя сторона прокуратура.

Відповідно до Земельного кодексу (93, 116, 123-126, 134), Закону «Про оренду землі» (ст. 18, 20), суд дійшов висновку, що наявність рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки особі не породжує права оренди земельної ділянки, оскільки, відповідно ст. 93 ЗКУ, право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою. Відповідно до ст. 125 ЗКУ, право на оренду виникає лише після укладення договору оренди та реєстрації його належним чином.

Ні цивільним законодавством (ст. 16 ЦКУ), ні господарським (ст. 20 ГКУ) не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання договору укладеним.

 

  1. Рішення ВСУ 3-90гс14 від 16 вересня 2014 року

Про стягнення суми штрафу через прострочення строку повернення авансового платежу покупцю. Сторони справи: Відповідач – юридична особа, постачальник за форвардним біржовим контрактом; Позивач – Аграрний фонд України, покупець.

Враховуючи положення ст. 536, 625 ЦКУ, стягнення з відповідача суми попередньої оплати (авансу) за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов’язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав – повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні статті 625 ЦК України.

У той же час на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

 

  1. Рішення ВСУ 3-136гс14 від 7 жовтня 2014року

Про визнання недійсним договору, який був підписаний не уповноваженою особою. Сторони справи: Відповідач – юридична особа постачальник послуг; Позивач – замовник послуг.

При розгляді справи, керуючись нормами ст. 203, 215, 241 ЦКУ, судом першої інстанції було висловлено правову позицію, що позов про визнання недійсними договорів підлягає задоволенню, оскільки позивач не був обізнаний про підписання цих договорів від його імені особою, яка не мала на те відповідних повноважень, передбачених статутом, а також не вчиняв подальших дій, спрямованих на визнання, погодження та прийняття до виконання цих правочинів.

Проте, судом встановлено факт вчинення позивачем дій, спрямованих на прийняття і виконання цього правочину, що стало вирішальним для визнання договору дійсним та відмовленні у позовних вимогах.

 

  1. Рішення ВСУ 3-157гс14 від 4 листопада 2014року

Про скасування розпоряджень РДА; визнання недійсними договорів оренди землі, скасування державної реєстрації зазначених договорів. Сторони справи: Відповідач – Фермерське господарство; Позивач – прокурор в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства.

Відповідно до норм  ст. 31, 134 ЗКУ, ст. 89-92 ЦКУ, ст. 7, 8 Закону «Про фермерське господарство», порядок передачі в оренду земельних ділянок юридичним особам та фізичним має істотні відмінності. Порушення порядку тягне за собою скасування розпоряджень органів місцевого самоврядування та визнання таких договорів недійсними.

Нормами законодавства встановлено, що у разі передачі громадянам для ведення фермерського господарства земельні ділянки не підлягають продажу на конкурентних засадах (ст. 134 ЗКУ). Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації (ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство»).

У випадку, коли суб’єктом є фермерське господарство – юридична особа, то після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. (частина 1 ст. 8 ЗУ «Про фермерське господарство»). Крім того, фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але на умовах передбачених для юридичних осіб, а не фізичних, із метою створення фермерського господарства.

 

  1. Рішення ВСУ 3-161гс14 від 11 листопада 2014року

Про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим. Сторони справи: Відповідач – виконавчий комітет міської ради; Позивач – фізична особа – підприємець.

Врегулювання спірних правовідносин з приводу оренди земельних ділянок відбувається за редакцією закону, яка була чинною на момент їх виникнення. Так, якщо чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За відсутності такого рішення неможливо зобов’язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або поновити його, оскільки таке зобов’язання суперечитиме вимогам законодавства.

Звертаємо увагу, що даний правочин було укладено у 2002 році. Зараз на практиці використовуються рекомендації Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»

 

 

  1. Рішення ВСУ 6-83цс14 від 1 жовтня 2014 року

Рішення ВСУ 6-94цс14 від 3 вересня 2014 року

Рішення ВСУ 6-114цс14 від 24 вересня 2014 року

Про визнання договору оренди землі недійсним через відсутність у договорі оренди істотної умови (умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки). Сторони: Позивач – фізична особа орендодавець, Відповідач – юридична особа, орендар.

У вирішенні таких спорів, суд керується до ст. 3 ЦПКУ, 15 ЦКУ України про право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду по захист наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Через невідповідність змісту договору оренди землі нормам чинного законодавства – відсутність у договорі оренди істотної умови передбаченої ст. 15 Закону «Про оренду землі», а саме умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, договір оренди визнається недійсним, оскільки відсутність істотної умови порушує права Орендодавця.

Проте судом не встановлено чи дійсно порушує права позивачів відсутність у договорі оренди зазначеної умови, її істотності, а також судом не з’ясовано, у чому саме полягає порушення законних прав позивачів.

 

  1. Рішення ВСУ 6-146цс14 від 24 вересня 2014 року

Про визнання недійсними рішення й державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку. Сторони: Позивач – прокурор, Відповідач – орган місцевого самоврядування, фізична особа 1 (перший власник), фізична особа 2 (другий власник).

Згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до пункту 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження такими землями у межах населених пунктів здійснюють відповідні місцеві ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.

Ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Таким чином, визнається недійсним державний акт, виданий на підставі недійсного рішення органу, що перевищив повноваження.

 

 

  1. Рішення ВСУ 6-152цс14 від 29 жовтня 2014 року

Про визнання недійсними рішення й державного акта на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки, приведення земельної ділянки в придатний для використання стан, повернення земельної ділянки територіальній громаді. Сторони: Позивач – прокурор, міська рада, Відповідач – фізична особа.

Особливість набуття права на земельні ділянки полягає в наявності чітко визначеної в законодавстві процедури, за якою у суб’єктів виникають повноваження щодо володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою.

Рішення державних органів можуть бути визнані недійсними з наступних підстав:

  • орган, який ухвалює рішення про передачу земельних ділянок у користування, повинен мати відповідні повноважень;
  • має бути виготовлена технічна документація;
  • землі не повинні знаходитись в охоронній зоні;
  • на час укладення договору купівлі-продажу законодавством не повинно бути заборонено відчуження земельних ділянок;
  • земельна ділянка має використовуватися за цільовим призначенням.

Підстави припинення права власності на земельну ділянку, передбачені у ст. 140 ЗК України, є виключними: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», статті 328 ЦК України, який був чинний на час отримання у власність земельних ділянок, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом.

152 ЗК України 2001 року захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

 

  1. Рішення ВСУ 6-172цс14 від 5 листопада 2014 року

Про визнання договорів міни недійсними та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки. Сторони: Позивач – Прокурор, Відповідачі – фізичні особи.

Суд з’ясував, що за допомогою договорів міни здійснено обмін земельних ділянок (паїв) на інші земельні ділянки, унаслідок чого було здійснено обхід мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. У період дії мораторію дозволено здійснювати обмін земельних ділянок може бути здійснений лише за схемою «пай на пай», а не «пай на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства», що підставою визнання договорів міни недійсними.

 

  1. Рішення ВСУ 6-184цс14 від 26 листопада 2014 року

Про визнання прилюдних торгів недійсними, скасування протоколу, акта про проведення прилюдних торгів і свідоцтва про право власності на земельну ділянку. Сторони: Позивач – фізична особа, Відповідач – відділ державної виконавчої служби.

Судом встановлено, що порушення вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (повідомлення позивача про дату, час і місце проведення прилюдних торгів, про стартову ціну реалізації майна, правильне визначення стартової ціни земельної ділянки  (ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження»), інше, має наслідком порушення права  на участь у проведенні прилюдних торгів. Таким чином, результати прилюдних торгів визнаються недійсними.

Варто зазначити, що оскаржування дій державного виконавця проводяться у самостійний спосіб. Якщо такі дії не були оскаржені самостійно, то доводи позивача щодо порушень, допущених виконавчою службою до початку торгів, у тому числі й оцінки майна, не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

 

 

 

 

З повагою та найщирішими побажаннями

Керуючий партнер

Юридичної фірми РЕЗУЛЬТАТ                                              М. Полішкевич

Читайте також: Судові рішення 2016 – Земельна практика

всі новини